МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний університет «Львівська політехніка» Кафедра «Телекомунікації»
Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни «Інформатика телекомунікаційних систем та мереж, ч.IІ» для студентів базового напряму 6.0924 «Телекомунікації» Затверджено на засіданні кафедри «Телекомунікації» Національного університету «Львівська політехніка», протокол №___ від______2009 р. Львів 2009 №1 «Загальна структура програми мовою С. Вивчення та використання функцій уведення та виведення даних. МЕТА РОБОТИ: дослідити структуру програми на мові С і використання функцій уведення та виведення даних. Попередні відомості Програма на мові С складається з однієї або більше функцій і хоча б одна з них повинна називатися main( ). Опис функції складається з заголовку та тіла. Заголовок у свою чергу містить директиви препроцесора типу #include і.т.д, що під’єднують бібліотечні файли та специфікують перетворення тексту програми перед компіляцією; а також ім’я функції. Ознакою імені функції служать круглі дужки. Тіло функції поміщається в фігурні дужки та є набором операторів (команд), кожен із яких закінчується символом “ ; “- крапка з комою. Елементом програми є коментар - частина тексту програми для пояснення окремих операторів, що входять до її складу. Коментар не впливає на виконання операторів і записується таким чином: // текст коментарю або так: /* текст коментарю*/ . В першому випадку коментар має бути єдиним у рядку або в кінці рядка. Другий спосіб дозволяє записувати коментар будь-де в тексті програми не розриваючи лексем. Оголошення змінної задає ім’я та атрибути змінної. Визначення змінної крім задання імені та її атрибутів приводить до виділення для неї пам’яті. Програма може містити довільне число директив, вказівок компілятору, оголошень та визначень. Їх синтаксис розглядатиметься нижче. Порядок появи цих елементів у програмі є важливий. Загальна структура програми мовою С має вигляд. Заголовок #include < назва бібліотечного файлу> // директива препроцесора 1 ...... #include < назва бібліотечного файлу> // директива препроцесора N ......... // інші директиви препроцесора main ( ) Тіло { <оголошення змінних> < оператор 1 > ........... < оператор N > } В наступному прикладі приведена проста програма. #include <stdio.h> // ця інструкція препроцесора вказує компілятору, що необхідно під’єднати // інформацію, що міститься в файлі stdio.h main() // визначення головної функції { int z; // оголошення змінних int w; int x=1; // присвоєння змінним їх значеня int y=2; z=y+x; // виконувані оператори w=y-x; } У приведеній програмі значення змінних вводяться за допомогою операції присвоєння, що є не зовсім зручним, особливо коли змінних багато. Таке введення даних також вимагає наявності початкового тексту програми та його компіляції при кожній їх зміні. Результат обчислення (змінні z i w) взагалі не візуалізується. Для здійснення цього необхідно застосувати засоби взаємодії з програмою – функції printf() і scanf(). Це не єдині функції, якими можна користуватися для введення і виведення даних з допомогою програм на мові С, але вони найбільш універсальні. Вказані функції не входять в опис мови С і реалізація операцій уведення-виведення покладається на розробників компілятора, що дає можливість більш ефективно організовувати їх на конкретних машинах. Функції printf() і scanf() працюють подібно - кожна використовує “керуючий рядок” і “список аргументів”. Функція printf(). Інструкції, що передаються функції printf(), якщо необхідно надрукувати деяку змінну, залежать від типу змінної. Наприклад, при виведенні на друк цілого числа застосовується формат %d, а при виведенні символа %с. В таблиці 1 перечислені всі ...